 «Небо без янголів» - це перша фотовиставка Олександра Глядєлова, присвячена виключно небу.Хоча, взагалі-то, суворий документаліст Глядєлов фотографує інший бік реальності: ув'язнених, тяжко хворих та бездомних людей. Щоправда, ці світлини досить непритаманним для сучасного мистецтва чином, ніколи не бувають сповнені захватом від людських страждань. Мимохіть пригадується Славой Жижек, який закидав режисеру Ларсу фон Трієру зображання несправедливості та жорстокості не крізь призму співчуття, а крізь призму такого собі замилуваного споглядання. Що, на думку Жижека, перетворює глядачів на садистів-співучасників, які тішаться, спостерігаючи за стражданнями безневинних людей. А от роботи Глядєлова нас на співучасників не перетворюють. Його фото радше висловлюють якусь стриману солідарність із тим, що бачив фотограф, із тими, кого вирішив показати глядачеві. На питання «Чому небо без янголів?», фотограф посміхається та відповідає: «таке вже воно сучасне життя!». «У тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ятому році, якщо пам'ять мені не зраджує, я розмовляв з Отцем Олександром Чумаковим у командорській кімнаті його одеського притулку «Світлий Дім». Було це після чергової, потужно організованої атаки на притулок і особисто на нього. У двері постукали, й низенько протиснулася хлопчача голова: - Отець, можна? - Заходь, чого тобі? - запитав Чумаков хлопчиська років шести. - Ось намалював, хочу подарувати, - й на стіл ліг аркуш із малюнком. - Так, дякую, любий. І що ж тут? Розповідай... - Ось дерево... - Ну це я бачу - ... ось ти... - Цікаво, а що то наді мною? - Янголи. Це янголи. Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім. Сім янголів. Вони літають. Він уважно подивися на нас і сказав: - Чому б янголам не літати?! І ось я всі ці роки думаю, чому ж вони не літають?» (Глядєлов О.) Отже, на декількох десятках робіт будемо все ж таки шукати янголів. Раптом пролетів якийсь? Олександр Глядєлов народився у Легніце, Польща, 1956 року, в родині офіцера Радянської Армії. З 1974 р. живе в Києві. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті. З середини 80-х рр. самостійно вивчав фотографію і з 1989 почав працювати як професійний незалежний фотожурналіст. Глядєлов багато подорожував республіками колишнього Радянського Союзу та фотографував в Україні, Росії, Молдові, Киргизії, Узбекистані, Таджикистані, Туркменії, Грузії, Азербайджані, Вірменії, Литві, а також у Польщі, Чехії, Франції, Сполучених Штатах, Швейцарії, Сомалі, Кенії, Південному Судані. Він висвітлював військові конфлікти в Молдові, де був поранений, Нагорному Карабасі, Чечні. З 1996 р. Глядєлов сконцентрувався на довготривалих документальних фото проектах. Увесь цей час він також залучений у двох масштабних проектах: - присвяченому соціально знедоленим дітям; - присвяченому епідемії ВІЛ/СНІД. З 1997 й до цього часу активно співпрацює з Лікарями Без Кордонів (MSF). Фотографії Глядєлова використовують такі організації, як MSF, HRW, THE GLOBAL FUND, UNAIDS, UNICEF. 2007 Вибрані персональні виставки після 2001 2007: «Сухоти за гратами», Національний Музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан 2006: «Мама Африка», галерея «Дім Миколи», Київ; «Лопухово=Брустури», галерея «Камера», Київ; «Сомалі: забута гуманітарна криза», Університет міста Женева,Локарно, 59-й кінофестиваль, Швейцарія 2005:«Відчинені двері», Ужгород, Україна, виставкова зала Закарпатського обласного музею; «Не відводячи погляду», Київ, галерея "А-hous" 2004:«Так Україно!», Київ, галерея «Мистець»; «Людина і в'язниця», Братислава, Palfyho Palace; «Зайві», «Наркотики та СНІД», «В'язні», Варшава, Королівський Замок, «Stara Galeria» ZPAF 2003: «Наркотики, СНІД та життя», Вільнюс, галерея «Prospekto»; «Без маски», Київ, галерея «Дім Миколи»; «Зайві», Вільнюс, «Vilnius photo-gallery». 2002: «У пошуках втраченого», Женева, Швейцарія, Музей Червоного Хреста. З 8 по 21 квітня 2009 «Небо без янголів» Олександр Глядєлов Я Галерея (м. Київ, вул. Волоська, 55/57) Телефон: 8 (044) 5373351 За матеріалами: http://www.yagallery.com.ua
|
