Фотографія З такою травою молоко - буде. І так з часів неоліту. / Юрій Максименко / photographers.ua

Розгортається добре. Проскурівщина це.

Професійний фотограф

Про фото

Нагороди:
Рейтинг:	+91.09
Оцінка фотографії:	+89.5
Переглядів:	163 / 396

Завантажено:

23 вересня '22, 14:08

Категорія:

Пейзаж

Теги:

корова, поля, трава, горби, небо хмари, поле трава

Переглянути:

альбом Подорожі

6 коментарів

Додати власний

Юрій Максименко 23 вересня '22, 14:10 0

З часів неоліту людина активно долучає худобу до свого відтворюваного господарства. А взаємне прагнення ссавців до синтонічності перетворює їх на щирих друзів. Отаке о!

Ігор Солодовніков 23 вересня '22, 14:17 0

Гарна робота Юрію!

Юрій Максименко 23 вересня '22, 15:24 +4

Я народився в бідній сім'ї на поліссі. Батьки переїхали з лісу, де жили в хаті діда-лісника, який марно ховався в лісі від жорстокого часу, в село Скурати. Розібрали й перевезли туди спадок - господарську будівлю під стріхою - хлів, тік, покліт. Покліт - це приміщення для зберігання збіжжя - зерна, картоплі, буряків тощо в різних в клітях. Так от - в тому покліті загальною площою десь біля 9 квадратних метрів ми й поселилися на декілька років вп'ятьох - батько, матір і троє братів - один одного менше, аж поки батько не збудував новий дім. Батько зробив там грубку, і навіть взимку ми не мерзли.
А поруч, за стінкою у хліві жили порося, кури і корова. Ми відчували до них непереборну симпатію. Особливо коли матір доїла корову і давала попити з кварти теплого молока. Корову звали Люська. Вона дуже нас всіх любила, давала себе погладить, почухать, словом - потоваришувать. Ми відповідали їй взаємністю.
Та ось Люська стала яловою і молока не стало. Батьки вирішили: купимо нову телицю на виріст - і буде знов молоко.
А Люську батьки вирішили здати в загот-контору на м'ясо й шкіру, щоб за ті гроші купити телицю. А ми підслухали, почали благати, ремствувати, упрошувати батьків нікуди не здавати нашу подругу, бо ми її любили.
Рано вранці, щоб ми не почули, матір взяла корова на налигача та й повела її в колгосп за річкою Кам'янкою, де приймали у людей худобу. Та я не спав, бо дуже хотів порятувати Люську від погибелі, - тому побіг за ними, благаючи матір повернути корову додому. Я хватав корову за хвіст і тягнув назад додому, ревів як навіжений, сльози заливали обличчя, і із-за них я майже нічого не бачив. Ревіла корова, ревіла мама, і цим концертом ми рухалися до кінцевої точки нашої дружби.

Юрій Максименко 23 вересня '22, 15:25 +4

Час від часу Люська поверта голову до мене, як оце на світлині, у неї з очей також витікали величезні краплі сліз, вона не розуміла, що її чекає, але відчувала, що її чекає біда - розставання з друзями.
Врешті-решт матері вдалося відігнати мене від корови і я пішов додому. Оце й все.
Вже потім, у дорослому віці, я зрозумів і дослідив унікальну властивість живого на землі, біосфери, особливо ссавців, вступати в синтонічні взаємини. Синтонічні означає, що особини відчувають одне й те саме, або ж їхні випромінення - поля, особливого поле головного мозку, вступають в резонанс. Від того особини відчувають стан, який людина часом характеризує словом щастя.

SergeyR 24 вересня '22, 12:37 0

дякую за цікаву розповідь і світлину.

Viktor Kucherenko 24 вересня '22, 17:26 0

і оповідання, і ілюстрація

Увійдіть в систему, щоб мати можливість коментувати та голосувати.

photographers.ua, 2024 Всі фотографії є власністю їх авторів.		Електронна скринька: webmaster@photographers.ua
Русский English Facebook	Стрічка Галерея Коментарі	Рейтинги Топ користувачів Топ фотографій Картина дня Фотоконкурси	Інформація День з фотограферс Про проект Правила сайту Новини сайту Події	Послуги Реклама на сайті Розміщення Майстер-класи

З такою травою молоко - буде. І так з часів неоліту.

Розгортається добре. Проскурівщина це.

Про фото

Вибір редакції