З такою травою молоко - буде. І так з часів неоліту.

Фотографія З такою травою молоко - буде. І так з часів неоліту. / Юрій Максименко / photographers.ua
кадрувати фотографію золотий перетин фотографії відтінки сірого повноекранний режим
Посилання:
Фотографія:

Розгортається добре. Проскурівщина це.

  • Юрій Максименко
    у фокусі
    Професійний фотограф
  • Про фото

     
    Нагороди:  
    Рейтинг: +87.99  
    Оцінка фотографії: +86.5
    Переглядів: 159 / 290
    Завантажено: 23 вересня, 14:08  
    Категорія: Пейзаж
    Теги: корова, поля, трава, горби, небо хмари, поле трава
    Переглянути: альбом Подорожі
    Голоси
    7 коментарів
    • Юрій Максименко
      у фокусі
      Юрій Максименко 23 вересня, 14:10 0
      З часів неоліту людина активно долучає худобу до свого відтворюваного господарства. А взаємне прагнення ссавців до синтонічності перетворює їх на щирих друзів. Отаке о!
    • Ігор Солодовніков
      Ігор Солодовніков 23 вересня, 14:17 0
      Гарна робота Юрію!
    • Анатолий Павленко
      Анатолий Павленко 23 вересня, 14:22 0
      КОРМИЛИЦА ВСЕХ ВРЕМЕН И ВСЕХ НАРОДОВ - ПРОСТО КОРОВА! А ФОТО СУПЕР СБАЛАНСИРОВАНО, ОТЛИЧНАЯ РАБОТА, ЛЮБО ГЛЯНУТЬ!
    • Юрій Максименко
      у фокусі
      Юрій Максименко 23 вересня, 15:24 +4
      Я народився в бідній сім'ї на поліссі. Батьки переїхали з лісу, де жили в хаті діда-лісника, який марно ховався в лісі від жорстокого часу, в село Скурати. Розібрали й перевезли туди спадок - господарську будівлю під стріхою - хлів, тік, покліт. Покліт - це приміщення для зберігання збіжжя - зерна, картоплі, буряків тощо в різних в клітях. Так от - в тому покліті загальною площою десь біля 9 квадратних метрів ми й поселилися на декілька років вп'ятьох - батько, матір і троє братів - один одного менше, аж поки батько не збудував новий дім. Батько зробив там грубку, і навіть взимку ми не мерзли.
      А поруч, за стінкою у хліві жили порося, кури і корова. Ми відчували до них непереборну симпатію. Особливо коли матір доїла корову і давала попити з кварти теплого молока. Корову звали Люська. Вона дуже нас всіх любила, давала себе погладить, почухать, словом - потоваришувать. Ми відповідали їй взаємністю.
      Та ось Люська стала яловою і молока не стало. Батьки вирішили: купимо нову телицю на виріст - і буде знов молоко.
      А Люську батьки вирішили здати в загот-контору на м'ясо й шкіру, щоб за ті гроші купити телицю. А ми підслухали, почали благати, ремствувати, упрошувати батьків нікуди не здавати нашу подругу, бо ми її любили.
      Рано вранці, щоб ми не почули, матір взяла корова на налигача та й повела її в колгосп за річкою Кам'янкою, де приймали у людей худобу. Та я не спав, бо дуже хотів порятувати Люську від погибелі, - тому побіг за ними, благаючи матір повернути корову додому. Я хватав корову за хвіст і тягнув назад додому, ревів як навіжений, сльози заливали обличчя, і із-за них я майже нічого не бачив. Ревіла корова, ревіла мама, і цим концертом ми рухалися до кінцевої точки нашої дружби.
    • Юрій Максименко
      у фокусі
      Юрій Максименко 23 вересня, 15:25 +4
      Час від часу Люська поверта голову до мене, як оце на світлині, у неї з очей також витікали величезні краплі сліз, вона не розуміла, що її чекає, але відчувала, що її чекає біда - розставання з друзями.
      Врешті-решт матері вдалося відігнати мене від корови і я пішов додому. Оце й все.
      Вже потім, у дорослому віці, я зрозумів і дослідив унікальну властивість живого на землі, біосфери, особливо ссавців, вступати в синтонічні взаємини. Синтонічні означає, що особини відчувають одне й те саме, або ж їхні випромінення - поля, особливого поле головного мозку, вступають в резонанс. Від того особини відчувають стан, який людина часом характеризує словом щастя.
    • SergeyR
      SergeyR 24 вересня, 12:37 0
      дякую за цікаву розповідь і світлину.
    • Viktor Kucherenko
      Viktor Kucherenko 24 вересня, 17:26 0
      і оповідання, і ілюстрація
    • Увійдіть в систему, щоб мати можливість коментувати та голосувати.

    Вибір редакції